Що не так з кадрами в Україні

№6(940) 7 - 13 февраля 2020 г. 05 Февраля 2020 4.7

«Кадри вирішують все» — цей перевірений віками постулат актуальний і для сучасної України. Правляча «помаранчева» еліта за рівнем освіти, професійної підготовки і політичної культури запам'яталася переважно своєю метушнею, галасом, жадібністю до власного збагачення, здібністю формувати навколо себе і держави не друзів, а лише недругів.

А які здобутки України після т. зв. «революції гідності»? За роки каденції минулої влади країна втратила 18,6% ВВП, комунальні тарифи зросли в 6,5 раза, ціна на газ — майже в 11 разів, на основні продукти харчування — від 250 до 300%! Сьогодні середня зарплата в Україні становить 382 євро, а в Чехії та Польщі відповідно 1680 та 1140 євро.

Погіршилися не тільки соціально-економічні показники, а й стан законності та правопорядку. За даними Європейського суду з прав людини, частка українців, які звернулися до цього суду, не одержавши правової допомоги від вітчизняної феміди, продовжувала зростати: в 2012 р. вона складала 8,5%, в 2013-му — 13,3%, в 2014-му — 19,5%, в 2015-му — 21,4%, в 2016 р. — 24,4%. Тобто кожне четверте звернення в цей суд — від українців, хоча юрисдикція суду поширюється на громадян 28 країн! Це абсолютно суперечить заявам влади, що в Україні утверджуються європейські зразки демократії.

Чому так сталося? Навіть у радянські часи Україна за своїм економічним потенціалом далеко випереджала своїх побратимів за соціалістичним табором. Головна причина нинішнього стану країни — якість кадрів, їхня некомпетентність і корумпованість.

Відомий художник Дар'я Марченко з приводу небувалого збагачення екс-президента пише: «Якби він віддав перевагу місцю в історії, а не гаманцю, це була б геніальна людина для України, але він вибрав гаманець». Багатіло і його оточення: 15 топ-менеджерів «Нафтогазу» у 2018 р. одержали 680 млн. грн. зарплати, або по 42 млн. кожен. Однак знайти якісь здобутки у діяльності керівників «Нафтогазу» неможливо: на початку двохтисячних Україна добувала 20 млрд. куб. м газу, а в 2014—2019 рр. — лише 15 млрд. Захмарні зарплати — від 300 до 500 тис. грн. одержують керівники державних підприємств «Укрзалізниці», «Укрпошти» та ін. Таким «менеджерам» не потрібні корінні реформи. В хаосі легше вирішувати свої особисті справи.

Для порівняння: у президента Франції зарплата в сім разів більша, ніж середня по країні, і у вісім разів більша мінімальної. У прем'єр-міністра Британії місячна зарплата близько 13 тис. фунтів стерлінгів, а середня зарплата по країні 2288, тобто зарплата прем'єра всього у шість разів більша середньої. В Україні це співвідношення — 500 разів! Справа не тільки в захмарних зарплатах, а й у тому, що влада жодним чином не реагує на це.

Ще 3 тис. років до н. е. єгипетський фараон Тутмос ІІІ, наставляючи свого першого візира, писав: «Пам'ятай, що чиновник твого рангу живе в очах всіх людей. Вітер і вода розказують про все, що ти робиш, і нічого не залишиться у тьмі. Єдиний для чиновника такого рівня вихід — суворо дотримуватися букви закону і робити так, як там написано». Хоча минуло 5 тис. років, ця настанова така ж актуальна для сучасної України, як тоді для Єгипту.

На жаль, в сучасній Україні саме корумпованість і непрофесіоналізм керівних кадрів стали причиною всіх негараздів. Це при тому, що економічний потенціал України (за визначенням експертів Всесвітнього банку) значно вищий, ніж у країнах Східної Європи. Україна має найбільші запаси родючих земель, вигідне географічне положення, але всі ці переваги перекреслюються безсистемною державною політикою і некваліфікованим управлінням, подвійними стандартами поведінки правлячої еліти.

Фактично зірвані зусилля демократів щодо демонтажу олігархічної системи, заблоковані реальна судова реформа, активні заходи боротьби з корупцією, гальмуються економічні реформи. Як зазначає Євген Головаха, «сучасна політична еліта України є «неосословієм», яке складається з олігархів і політиків, головною рисою яких є життя поза законом, а його метою — збагачення із застосуванням владних повноважень. Цей політизований олігархічний конгломерат значно відірвався від суспільства, ігнорує його інтереси, веде себе цинічно й аморально, девальвуючи правові, демократичні й соціальні цінності, кулуарно приймає рішення, які значно погіршують життя людей, зменшують їхні статки».

На цей процес негативно вплинула масова еміграція співвітчизників. Шведський депутат Харс Енсен зазначає: «Коли з країни виїжджають вчені, інженери, лікарі та інші представники розумової праці, їде цвіт народу — інтелігенція, то потім в такій країні правителями стають бізнесмени, політиками — плебеї і пройдисвіти з вулиці, а депутатами парламенту — базарні спекулянти, спортсмени...»

Прикладів, коли кадри вирішують все, у світі багато. Сінгапур, як відомо, почав з того, що рішуче протидіяв корупції. Відомі слова екс-прем'єр міністра Лі Куан Ю: «Хочете побороти корупцію? Почніть з того, що посадите трьох своїх друзів. Ви точно знаєте, за що, і вони також знають, за що». З початку реформ у цій країні були позбавлені волі за корупцію сотні, навіть тисячі чиновників. У цій обоймі були не тільки друзі прем'єр-міністра, а й родичі. Паралельно були створені чіткі правила гри, зрозумілі закони і комфортні умови для бізнесу. Розвиток Сінгапуру був обумовлений і розвитком технологій, кваліфікованими кадрами у кожній сфері життєдіяльності суспільства, створенням високотехнологічних компаній. Успіху також сприяли реальний захист прав власності, жорстка боротьба з рейдерством, створення вільних економічних зон і багато іншого. Сьогодні Сінгапур — одна з найбільш розвинених країн світу.

В Україні в результаті парламентських і президентських виборів також розпочався процес оновлення кадрів. Безумовно, в такому поспіху дібрати кваліфіковані кадри досить складно, оскільки ніхто не очікував провальної поразки «помаранчевої» команди, отже, помилки у доборі кадрів, скандали були неминучі. Сьогодні головне завдання — виправити ці помилки, суспільство зрозуміє таку потребу, навіть шляхом нових виборів. Суспільству необхідні не лише нові обличчя, а й високоосвічені й високоморальні кадри, які зможуть поєднати два начала успішної роботи: молодість і практичний досвід. У багатьох розвинених країнах (Франції, Австрії, Канаді) до влади прийшли саме такі політики. В країнах Північної Європи все більше міністерських портфелів одержують молоді політики, перш за все жінки.

Чи є історія без історичних постатей

Що стосується української влади, то непрофесіоналізм, некомпетентність, вузькість поглядів, нерозуміння шляху розвитку держави, зацикленість на особистих інтересах вражають. Чим тільки не займалася минула влада, тільки не тим, що потрібно суспільству. Чи треба було, наприклад, розв'язувати таку масштабну війну з радянським минулим — з її пам'ятниками, назвами міст, вулиць, площ, з орденами, стрічками та іншими атрибутами радянської епохи?!

Правління китайського лідера Мао Цзедуна, наприклад, обійшлося країні від 50 до 70 млн. людських жертв. Тому — за логікою українських націонал-радикалів — китайці не повинні були його і згадувати. Але сучасні китайські політики як мудрі люди не викреслили його з історії країни, навпаки — продовжують шанувати його пам'ять за внесок у формування нового Китаю, за позбавлення країни від вікової напівколоніальної залежності, за здійснений ним старт щодо перетворення Китаю в сучасну могутню державу.

А в скільки мільйонів людських жертв обійшлися французам якобінський терор і наполеонівські війни? Проте Франція відзначає 14 липня як національне свято, «Марсельєза» стала гімном країни, хоча ця дата — початок національної трагедії. Французи продовжують пишатися Наполеоном як великим державним і військовим діячем, хоча принесені ним жертви були невиправдані. Шанують вони його тому, що це історична постать, без неї немає і самої історії. До таких постатей, як і до подій, не можна підходити з позицій сьогоднішнього дня — вони належать своєму часові.

Якось французького посадовця запитали, як він оцінює політичне життя в Україні, на що одержали таку відповідь: «У нас, у Франції, на відміну від України, політичне життя багатоманітне: зліва — лають комуністи, справа — радикали, а державний віз тягнуть нормальні люди — центристи. Ліві і праві необхідні, щоб центристи йшли прямо, не звертали із заявленого шляху, за який проголосували виборці».

Ідеологія агресивної меншості

В Україні все навпаки — лівий рух взагалі заборонений, та й важко розібрати, яку ідеологію сповідує та чи інша партія. На зміну ліквідованої комуністичної ідеології не прийшла ніяка інша, цей вакуум заповнили вседозволеність, анархія і насилля, що й стало підґрунтям беззаконності.

В результаті посилюється максимальна радикалізація суспільства. Країна поділена на своїх і чужих. Чужі — переважно ті, хто не згоден з правлінням за лекалами радикал-націоналістів. Панує ідеологія агресивної меншості.

Переслідуються всі, хто має інші погляди. Між тим для суспільства немає більш важливого на сьогодні завдання, ніж об'єднання країни, її зшивання. Наростання ворожнечі між різними її частинами збільшує прірву між ними. Цьому особливо сприяли непродумані рішення влади щодо мови та одержання томосу. Приблизно так організовувалися важливі для суспільства рішення. Особливо гостро стоїть питання щодо державної мови. Саме ця проблема стала основним підґрунтям подій у Криму та на сході України.

У перші роки незалежності, у часи каденції президентів Л. Кравчука і Л. Кучми, завдячуючи їхній політичній толерантності й культурі, поступово почали стиратися відмінності між Західною та Східною Україною, з'явився інтерес до способу життя і повага одне до одного.

Але наступні «помаранчеві» команди не підтримали цей процес, організували наступ лише одного сегмента пануючої нації — її мови, що сприяло не об'єднанню, а посиленню сепаратизму. Вони не врахували головного: Україна — молода держава, а процес формування єдиної нації проходить складні етапи та потребує часу. Йому може сприяти лише розвиток національної культури, освіти, правосвідомості, зростання добробуту народу.

Рішення таких складних проблем залежить від якості кадрів. Людство у своєму розвитку завжди спиралося на особистості — спочатку на пророків, відомих мислителів, а потім на моральні авторитети. Так завжди було і буде. На цих засадах розвивалися цілі цивілізації. Так і сьогодні: китаєць Ден Сяопін, сінгапурець Лі Куан Ю, чех Вацлав Гавел, француз Шарль де Голль, англійці Уїнстон Черчилль та Маргарет Тетчер, американець Франклін Рузвельт і багато інших видатних постатей сучасності стали прикладом для наступних поколінь. Великий англійський вчений Ісаак Ньютон якось підмітив: «Я бачив далі тому, що спирався на плечі гігантів». Такі постаті є і серед талановитого українського народу, але реалізуватися їм в таких умовах доволі складно.

Не нові обличчя, а професіонали

В Україні з кадрами (й у вищому ешелоні влади) відбувається щось неладне, про що свідчить безперервний процес їх зміни та тасування. Кравчук перебував на посаді всього половину передбаченого Конституцією терміну. Кучма свою діяльність закінчив в період майдану. Ющенко прийшов до влади шляхом не передбаченого Конституцією третього туру і закінчив свою діяльність з 5% підтримки електорату. Четвертий президент, Янукович, просто утік з країни. Повне фіаско зазнав і Порошенко.

Подібні процеси і в інших ешелонах влади. Тільки на посаді генпрокурора за 27 років незалежності змінилося 17 осіб, у т. ч. чотири — після «революції гідності»! Практично з кожною зміною вищої влади по всій вертикалі змінювався увесь управлінський склад апарату, а це сотні, тисячі держслужбовців. На важливі державні посади призначалися навіть не однодумці, а просто свої люди — куми, родичі, бізнес-партнери, а то й просто ті, хто гучніше інших кричав «геть».

Перемога Володимира Зеленського — це перший крок на складному шляху оновлення кадрів. Суспільству потрібні не лише нові обличчя, а досвідчені професіонали. Без поєднання цих двох начал у формуванні державного апарату в країні навряд чи можливі якісні зміни.

У розвинених країнах давно відпрацьовані механізми добору і підготовки керівних кадрів. Насамперед це чесні вибори через систему праймеріз. Саме так кожна партія відбирає найдостойніших кандидатів на майбутні загальнодержавні або місцеві вибори. У США, як відомо, обирають не тільки президента, конгресмена, а й губернатора, генпрокурора штату, окружного прокурора, суддю і навіть шерифа. Кандидати добре пам'ятають, що через чотири роки їм потрібно буде знову переобиратися, тому кожен з них береже свою честь, старається служити виборцям вірою і правдою. Крім того, більше 5 тис. держслужбовців вищого рівня проходять подвійний контроль — спочатку в адміністрації президента, а потім через процедуру затвердження сенатом.

Важливим елементом формування керівних кадрів є їхня висока освітня та професійна підготовка. Президент США Клінтон, наприклад, одержав ступінь бакалавра за спеціальністю міжнародні відносини в університеті, потім кілька років навчався в університетах Британії. Повернувшись на батьківщину, продовжив навчання на юридичному факультеті Йельського університету. Досвіду практичної роботи набував спочатку на постах прокурора, а потім губернатора штату. Президент Обама також одержав вищу освіту у двох провідних університетах США, підготував кілька монографічних досліджень у сфері управління. Практичний досвід набув як сенатор конгресу США.

Подібний шлях підготовки проходять не тільки найвищі посадові особи. У цій країні політична й економічна еліта навчається в найпрестижніших університетах, таких як Гарвардський, при якому діє школа ім. Кеннеді для підготовки кадрів вищого ешелону. Серед випускників цієї кузні керівних кадрів — 75 нобелівських лауреатів, 32 глави різних держав, 54 мільярдери.

Те саме можна сказати про підготовку управлінської еліти у Франції. З часів де Голля діє Національна школа адміністрації. Слухачів до неї відбирають серед випускників найкращих університетів країни. Конкурс дуже жорсткий: у 2015 р. серед поданих заяв було задоволено лише 7%. На сьогодні серед випускників цієї школи четверо стали президентами країни, сім — прем'єр-міністрами, десятки — міністрами, сотні — префектами провінцій та відповідальними працівниками центрального апарату.

Можна навести багато інших прикладів, але й цих достатньо, щоб зрозуміти, що в розвинених країнах отримати високу посаду по блату, по-сімейному або через корупцію апріорі неможливо. Для цього необхідно багато інших складових —насамперед, високий інтелектуальний рівень та професійна підготовка. З цього приводу слушною є думка Рейгана. На запитання кореспондента, як він приймає рішення у складних ситуаціях, він відповів: «Спочатку я раджусь зі своїми друзями, потім — з офіційними помічниками та радниками, особисто вивчаю громадську думку і лише після цього приймаю остаточне рішення». А на додаткове запитання, чому він не бере в адміністрацію друзів, відповів: «Я не змішую особисті і державні інтереси».

В розвинених країнах особливе значення надається добору і навчанню кадрів нижньої та середньої ланок управління. Ці ланки, як фундамент держави, формуються за іншими критеріями: головне не партійність, а професіоналізм, освіта, компетентність, чесність. Ці кадри управління не змінюються з перемогою тієї чи іншої політичної сили, а продовжують працювати. В Італії, наприклад, за повоєнні роки змінилося 70 урядів. Можна собі уявити, що сталося б з країною, якби з кожною зміною центральної влади змінювалися б і середня та нижня ланки управління! Саме тому Італія за рівнем розвитку входить в десятку найрозвиненіших країн світу.

Величезні зміни, що відбулися за три останні десятиріччя в Китаї, — це також результат кадрової політики. Китай зробив величезний крок від відсталої аграрної держави до країни передових технологій, науки, культури. За обсягом промислового виробництва Китай посідає перше місце у світі. Його частка у світовому ВВП становить майже 25%. Процес економічного становлення Китаю розпочав китайський реформатор Ден Сяопін, а наступні лідери країни зробили кожен свій внесок в подальший її розвиток. Для такого поступу було задіяно багато різних механізмів: організаційних, освітніх, політичних, економічних, культурних та виховних. Особливо наполегливо проводилася робота з професійної підготовки кадрів, очищення державного апарату від корупції.

Які висновки можна зробити з викладеного? Перший та головний полягає в тому, що в українському суспільстві з'явився колосальний запит не тільки на нові кадри, а й на їхню якість: високоосвічених, професійних і чесних управлінців з певним досвідом управління. 70% українців вважають, що тільки нові обличчя, нова якість кадрів змінять ситуацію в Україні.

Другий, не менш важливий висновок в тому, що пересічний українець і суспільство нарешті дозріли та винесли суворий вирок не тільки екс-президентові, а й системі в цілому. Це підтвердили як президентські, так і парламентські вибори. В українському суспільстві з'явилася надія, що з приходом до влади нових політиків — молодих, амбітних, а головне, чесних — життя простих українців зміниться на краще. Але нинішній владі все це потрібно довести.

Щоб вирішити ці проблеми, є ще одна умова подальшого розвитку країни — поставити надійний заслін радикалізму і вседозволеності. За це проголосували 73% виборців.

Судячи з парламентських виборів у Британії, проблему вирішила мовчазна більшість виборців. Якби результати цих виборів відповідали маніфестаціям і протестам, що цілодобово проходили у столиці країни, то Б. Джонсон та його Консервативна партія повинні були програти вибори з тріском. А насправді, консерватори за рахунок саме цієї «мовчазної» більшості отримали колосальну перемогу — здобули 365 парламентських місць із 650!

Для всього цього, у т. ч. і для закінчення війни на сході України, потрібна неабияка політична воля керівництва держави.

Що таке тверда політична воля, у 2016 р. продемонстрував екс-президент Колумбії Х. Кальдерон, який отримав Нобелівську премію миру за припинення в країні громадянської війни, що тривала 50 років. Щоб закінчити з цим братовбивством, він пішов на непопулярні заходи, які далеко не всім сподобалися, а саме: гарантував безпеку повстанцям, надав їм квоту в парламенті. Президент виходив з того, що у будь-якій ситуації обов'язково є вихід, і досяг успіху.

В історії є багато прикладів, коли лідери різних країн брали на себе відповідальність у вирішенні найскладніших конфліктів. Так, екс-лідери Ізраїлю та Палестини навіть отримали Нобелівські премії за досягнення згоди в припиненні бойових дій. Завдяки перемовинам була закінчена громадянська війна в Югославії. Заради вирішення складного конфлікту планетарного масштабу американський президент Д. Трамп пішов на перемовини з лідером Північної Кореї. В результаті чого миротворчий процес був зрушений з мертвої точки.

Тому переговорному процесу сьогодні немає іншої альтернативи.

Євген Невмержицький,
Дмитро Хохич

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

Украина не отказывается от формулы Штаймайера, -...

Власти Украины не отказываются от формулы Штаймайера, но необходимо решить, как ее...

Кравчук объяснил свои слова о «встрече» Сталина и...

Первый президент Украины Леонид Кравчук признался, что не видел документальных...

Кравчук: Донбасс вернется в Украину сам

Первый президент Украины Леонид Кравчук считает, что Донбасс может вернуться под...

Уже не смешно – бессвязный диалог в кулинарном...

Иногда казалось, что необычный формат общения с прессой избран именно для того, чтобы...

Истинные нормандцы

Вы узнаете: почему в течение суток кардинально изменилось отношение украинских...

Кучма убежден, что Макрон и Меркель будут уговаривать...

 Зеленскому придется нелегко — он будет один против троих, считает второй...

Дешево, быстро, крупным покупателям — скидки

Приватизируя госпредприятие, покупатель оптом получает землю в аренду на полстолетия

Опасное шоу

Призываем правительство немедленно прекратить работы, связанные с дноуглублением...

Резиновый лебедь

Израсходованные автомобильные покрышки стали антисимволом наших городов. Они всюду:...

Смертельная рыба

В Украине снова участились случаи заболевания ботулизмом. Государственная служба...

Исчезающая улыбка моря

В Международный день дельфинов–пленников, который отмечается в июле,  по всему...

Реликтовое растение убивает отечественные водоемы

Вред каскаду Днепровских водохранилищ наносят не только браконьерство, незаконная...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Авторские колонки

Блоги

Ошибка