Над Україною – присмерки

14 Декабря 2019 4 4.9

Духовні присмерки стрімко переходять у непроглядну нічну темряву войовничого, твердолобого націонал-шовінізму й затятого ламання через коліно іншомовних, звичаєво та свідомісно відмінних «некорінних». Поспіль забувається або не усвідомлюється елементарна першооснова функціонування суспільства, де політика, ідеологія, мовно-культурна сфери – концентрований вираз економіки, а не навпаки.

Мова: захист чи дискримінація?

У нас же віз-гуманітарка суєтно розміщується перед конем-господарюванням. Результат неважко спрогнозувати – подальше розчахування і без того небезпечно розсвареної гострими суспільно-економічними негараздами дідизни, «зшитої» з історично, культурно, ментально, етнічно, вірувально строкатих регіонів.

Чергове наочне тому  підтвердження – гнітюче враження від організованої Мінкультури програмної прес-конференції мовного омбудсмена, миколаївського доктора філологічних наук, завкафедрою журналістики ЧНУ ім. П. Могили Тетяни Монахової. Прес-конференція витримана в дусі класики сучасного націонал-популізму – «філософії» парубіїв, тягнибоків, фаріонів з ніцоями.  Вкрай згубна для самого ж українства естафета примусового комунікативного нагинання під себе всіх іншомовних співгромадян – у надійних руках чергового культуртрегера, що зі шкури пнеться, аби показати себе святішою римського папи у «піднесенні величі корінної нації». Куди ж тебе, бідолашна Україно, заведуть нетерпимі, безапеляційні переорювачі мовно-культурної ниви?!

У нас же, етнічних (а не псевдонауково політичних) українців, більше нема на світі надійного осередку, де в разі виникнення на родинних теренах неприйнятного роздраю й суспільної катастрофи, ми могли би прихилити голову. На відміну од співгромадян-нацменшин: росіян, поляків, угорців, румунів, євреїв та інших одержавлених «на стороні» етносів. Відтак маємо дбати про мир і злагоду на прадідівській землі! Що, згодьмося, мало в’яжеться із гідними кращого застосування потугами підігнати всіх різноштибних земляків під свій ранжир.

Коли засіб порозуміння стає довбнею

Правду кажуть: де любов у хаті – там люди багаті. Як у первинно сімейній, так і в загальнодержавній. А що за любов та взаємоповага з-під різки? Невже отчих керманичів так нічому не навчила кримсько-донбаська гризота, запальничкою до котрої стало закручування саме мовних гайок новоявленими майданними месіями?!

В принципі, державне впорядкування свого інформаційного середовища – справа не унікальна. Проте слід досконало врахувати ВСІ складові цієї винятково делікатної й суспільно дражливої сфери та її розумні межі. З чітким розумінням і дотриманням зворотно пропорційної закономірності – чим різноманітніше етно-культурне середовище, тим нижчим має бути уніфікаційний поріг. Подібно до опірних характеристик однотипних мінералів: їхня крихкість зростає відповідно до обсягу чужорідних вкраплень. У природи й суспільства – одні закономірності. Аби ж то про такі протверезливі «дрібнички» бодай трохи замислювалися недалекоглядні, хоча, як у даному випадку, й грунтовно освічені лінгвінізатори.

Як категорично заявила новоспечена доглядачка расової чистоти, чи то пак – узаконено (проте антиконституційно!) обмеженого спілкування, її ідеал – «гомогенний моноліт українства». Інакше кажучи, не історично сформована веселково розквітчана озвучена душа (що є багатством, а не баластом!) нашого народу, єдиного в різності, а по-армійськи одностроєвого та суворо монохромного. Їй-бо, мені, українцю, безумовному патріоту й тертому газетяреві-практику, сумно й прикро за високопосадову колегу, яка взялася перетворювати нашу благородну просвітницьку професію на адміністративну  довбню супроти всіх, хто, бач, «не унормовано» висловлює хай тричі державницькі погляди.

Шило – на мило

Це ж треба: проміняти гідну поваги викладацьку й медійну творчість на ганебні регалії головного попихувача першооснови демократії – свободи слова! Починаючи з вільного вибору його «формальної» ознаки. Що й казати, націоналістична заточеність індивідуальної та суспільної свідомості – вкрай небезпечний діагноз. І він, мовби епідемія грипу, прискорено захоплює в  зашкарубло обмежувальні лабети все нові жертви. Реально загрожуючи остаточно перетворити традиційну українську толерантність, виваженість, розсудливість у обопільно гострий меч шовінізму, зверхності, наставницького «старшобратства» щодо співгромадян-інородців та іншомовців.

Вже й зроблено перший крок до означеної сегрегації нашого загалу законодавчим затвердженням дискримінаційного його поділу на громадян першого сорту – «корінних» та другого – «прийшлих». Відповідно до улюбленої примовки Беніто Муссоліні «своїм – усе, чужим – за законом», тепер розпочалося наповнення драконівської термінології належним змістом.

Зокрема, озвучені душі перших – українців, кримських татар, караїмів та кримчаків – позачергово допускаються до раю вільного вивчення та усебічного використання рідної мови. Другочергово, але з певними преференціями (довше – на три роки – розтягування  перехідного періоду до повної українізації середньої та вищої школи) надані права «чужинцям» – володарям мов Євросоюзу. Це ж треба так ганебно прогнутися перед західними панами!

Решті ж «нестандартних зайд та зросійщених автохтонів» (а це половина населення) – згідно із законом: з вересня наступного року забудьте про навчання звичною собі «мовою агресора». Правду кажуть: коли Господь хоче когось покарати, позбавляє його розуму. Додам – навіть елементарного здорового глузду та інстинкту самозбереження!

Ніби й не існує повчальний світовий досвід невідворотного довколагуманітарного перетворення сталих громад у банки з павуками! А все – через егоїстичне намагання частини суспільства вивищитися над іншими – свідомісно, культурно і, зрештою, громадянськи. Тим паче – підім’яти їх під себе.

 Хоча б побіжно киньмо оком на невщухаючі етнокультурні конфлікти навіть у ситих, багатих, благополучних країнах Заходу: між англійцями та шотландцями (Великобританія), фламандцями і валлонами (Бельгія), німцями й французами (Ельзас та Лотарингія), франкомовним Квебеком і англомовними провінціями Канади, Каталонією, басками та «корінною» частиною Іспанії, англо- й іспаномовним населенням США тощо. Аж ні – нам, гордовитим нащадкам «батьків людства-аріїв», світові закони, бач, не писані… Їй-бо, стає прикро за своє одноплемінництво з ТАКИМИ безнадійно схибленими «відродженцями»!

Самоліквідуватися… за власним бажанням

Причому, продовжуючи ганебну естафету духовного порохоботства, згадана керівна пані з особливим цинізмом налаштована ставитися до іншомовних співбратів по перу: мовляв, якщо хочете й після підготовчого періоду виходити «недержавним засобом спілкування» – автоматично подавайте україномовний дубляж. Під загрозою покарання багатотисячними штрафами. Щоправда – о, яка щедра милість! – без запроторення до буцегарні. Чудово розуміючи, що подвоєні витрати махом зроблять «двоголові» першодруки безнадійно нерентабельними. Тим самим «за власним бажанням» вимивши їх із вітчизняного інформаційного поля! Перед витонченою підступністю казенного ура-патріотизму відпочиває найвигадливіше єзуїтське крутійство… 

Загалом, абсолютизуючи першу частину статті 10 Конституції стосовно державного статусу української мови, новоявлена «арбітриня словесності» геть ігнорує її другу складову – де «гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин». Нічогенькі собі «гарантії», щільно обтягнуті «червоними лініями» із залишенням на власний розсуд ЛИШЕ висловлювання неформального, приватного та ще ритуального штибу…

 Агов, зе-прогресисти! Чи не переплутали ви політичні потяги та їхніх «вагоновожатих»? Прямуєте ж ніяк не в цивілізоване «європейське полікультурне майбутнє», а навпаки – у дрімучо тоталітарне середньовіччя! Та ще й з цим табірним набором волієте повернути в лоно Вітчизни кримських і донбаських відокремленців?! Навіть украй лояльна до вітчизняних «демократизаторів» Венеціанська комісія днями виставила недвозначну «баранку» примусово наказовій українізації. На жаль, «нагорі» не почули.

Утім, скандальному виступу вже дана детальна характеристика. Тож зупинюся на дещо несподіваному аспекті планів позбавлення лінгвістичної «зайвини» – невідворотній стимуляції засмічення і навіть виродження предмету несамовитого захисту. Факт: той обертається наростаючим валом суржику, утворюючи жахливий говірковий вінегрет, який стає аномальною «нормою» спілкування земляків.

Що не поєднується в одному кошику

Чого лишень не почуєш на тутешніх теренах: «понятно» (зрозуміло), «конєшно» (звісно), «укусно» (смачно), «обикновєнно» (звичайно, зазвичай), «вобче» (взагалі), «значить» (означає), «подсолнєчне масло» (соняшникова олія), «стірка» (прання), «послати пол» (застелити підлогу) «лєсніца» (сходи), «мусор» (сміття) тощо. Наголошую: йдеться про контактування між собою корінного населення! Неважко помітити, що левова частка подібних покручів пов’язана з некритичним поєднанням земляками української та російської лексики.

Здавалося б, парадокс: неухильне зростання кількості україномовних навчальних закладів з відповідним зменшенням російськомовних мало би схилити шальки терезів на користь першої. Аж ні! Міжнародні контакти, масова міграція населення, зрештою, міцні попередні традиції використання російської мови вносять суттєві корективи в освітянські та повсякденно вживані культурологічні пріоритети.

Відтак утворилися тривожні ножиці: рідним словом нащадки козацтва користуються, образно кажучи, на око, в писемному режимі, а запозиченим – на слух, без знання основ правопису. Зрештою, не отримавши у дитсадку та школі елементарних навичок їхнього граматичного розрізнення (що неможливе без системно порівняльного вивчення), наша людність підсвідомо скидає суголосний різномовний запас в один кошик. Вочевидь, тут є над чим помізкувати короткозорим «українофілам». Але при цьому жодним чином не слід політизувати суто КОМУНІКАТИВНУ сферу, покликану єднати, а не розєднувати народи, в яких би стосунках вони не перебували.

На позорище – в мокроступах

Проте суржикове «збагачення» українства йде не лише зі сходу, а й із заходу, в основному посередництвом «просунутих» колег-журналістів. Останнім часом стало ніби правилом гарного тону змінювати усталені назви предметів і явищ, спільні для української та російської мов, на полонізми. Мовляв, навіть у цьому будемо триматися подалі від колишнього «старшого брата»… Радіо- й телеефір рясніють «запагорбовими» перлами: «мапа» (карта), «амбасада» (посольство), «штрикавка» (шприц), «гелікоптер» (вертоліт), «філіжанка» (чашка), «порцеляна» (фарфор), «агенція» (агентство), «кляса» (клас), «фльота» (флот), «наразі» (поки що). Порівняйте з польською: mapa, ambasada, strikawka, helicopter, filizanka, porcelana, agencija, klasa, flota, na razie (до речі, останнє – це два слова).

Мимоволі кортить поцікавитись у мовних «інтеграторів»: де ж ваша національна гідність?! З одного суспільно-культурного ярма – та в друге, не менш принизливе. Щоправда, трапляється й інша, так би мовити, суперпатріотична пошесть – «вживлення» в усталені літературно-граматичні норми архаїчних староукраїнських елементів, котрі давно вийшли з ужитку. Скажімо, «гвинтокрил» замість того ж таки вертольота, «летовище» (аеродром), «пупорізка» (акушерка), «мокроступи» (калоші).

Звісно, кожен сам має обирати, що йому більше до вподоби: фарфор або порцеляна, аеродром чи летовище. Проте, думається, все ж слід знайти розумну межу новацій. Інакше не уникнути казусів на кшталт спроб царського адмірала Шишкова дати бій усьому «чужинському» в російській мові. Горе-реформатор домігся прямо протилежного – нерозуміння себе «облагодіюваними» співвітчизниками, перед якими він, за дотепним жартом, шпацірував у вже згаданих мокроступах по ристалищу на позорище (що означає «йшов у галошах по площі у театр»). 

Культура народжується в душі

Як же й нам не опинитися в подібній «позорищній» ситуації? Не кидатися з одних крайнощів у інші – від русифікації до русофобії з одночасною полонізацією свого мовно-духовного надбання. До речі, польська мова втратила чимало слов’янських елементів внаслідок масових запозичень з латини – основи католицької обрядовості. Врахуймо і потужний вплив сусідніх германізмів.

Тож, як і в суспільній сфері, має діяти принцип пріоритету власних духовних інтересів, прагматичної доцільності змін та безперечної толерантності. Особливо щодо узвичаєної нині передачі «нелюбих» іншомовних слів та їхніх носіїв графічними засобами української мови задля створення карикатурно-зневажливого ефекту: разгаварівать (замість розмовляти), вєлічіє (велич), благадаріть (дякувати), савецкіє (радянські), мєчти (мрії), бацька (батько – як іронічний «лейбл» президента Білорусі). Аналогічно і з іменами: Владімір (Жириновський), Єкатєріна Втарая (Катерина Друга), Пьотр Пєрвий (Петро Перший).

Памятаймо: мовна культура не повинна перетворюватися в заручника попередніх історичних образ та нинішніх міждержавних суперечностей! Вже не кажучи про елементарну вихованість. Інакше не бачити нам «цивілізованого європейського дому», як власних вух…

В Украине снимают полицейскую комедию "Янтарные копы"

В Житомирской области снимают полицейскую комедию "Янтарные копы". Главный герой –...

Украина готова полностью интегрироваться с газовыми...

Украинский газовый сектор готов перейти к высшей форме развития, перестав...

Louis Vuitton выпустит фотоальбом об Украине

Французский дом моды Louis Vuitton готовит к выпуску фотокнигу Ukraine из серии Fashion Eye,...

В начале недели в Украине будет тепло и сухо

В ближайшие сутки, 14 сентября, синоптическая ситуация не изменится: погоду в Украине...

Сегодня в Украине отмечают День танкиста

Во второе воскресенье сентября в Украине отмечается День танкиста, чтобы почтить...

Украина стала полноправной участницей «Партнерства...

Украина получила официальный статус участницы «Партнерства Биарриц» –...

О шансах вернуть Крым военным путем

Успешное завершение операции по возврату полуострова может стать реальностью, когда в...

Реальные поражения в «странных» и «ненастоящих»...

Новые инициативы относительно тотальной приватизации предприятий, находящихся в...

Что не так с неграми и с нами?

Мы с омерзением смотрим на негритянский бунт в США и не замечаем, что это зеркальное...

Ненависть деструктивна

Древнекитайскому мыслителю Конфуцию, учение которого оказало глубокое влияние на...

Западная цивилизация и её последствия

Триумфальное развитие западной цивилизации неуклонно приближается к критическому...

Комментарии 4
Войдите, чтобы оставить комментарий
Владимир Теренин
15 Декабря 2019, Владимир Теренин

Присмерки - это не просто образные рассуждения обеспокоенного судьбой Родины честного человека, а абсолютно конкретные материальные условия, созданные также материально абсолютно конкретными людьми. Некоторые, особо одиозные дремуче-реакционные, здесь названы. Дело в том, чтобы наконец-то перейти от общих стенаний к вполне сознательному, решительному и действенному отпору этим людям. Только в этом случае присмерки згинуть и Украина буде не вмирати, а розквитне прекрасною и сильною.

- 8 +
na-derevnyu-dedushke
15 Декабря 2019, na-derevnyu-dedushke

В’ячеслав Малець
Білина першого снігу
Повість

I

Тільки-но я перелетів горб кам’яного містка, одразу ж помітив у глибині бузкової алеї зелену куртку Сокура.
Ще, звичайно, можна було, поки він не озирнувся, крутнути назад, поїхати іншою дорогою. Але щось нібито штовхало мене вперед.
Щойно в шкільній бібліотеці я розмовляв з Борисом Івановичем, учителем літератури, розмовля якв рівний з рівним – власне, Борис Іванович так зі мною розмовляв. А потім туди прийшла Катя Завертан, і ми разом вибирали книжки на полицях, і я порадив їй узяти «Мартіна Ідена», а бібліотекарка, записуючи, переплутала наші формуляри, а Непепа бовкнув: «Це не спроста», а Катя раптом почервоніла…


С большим удовольствием перепечатываю первые строки книги советского украинского писателя Вячеслава Мальця (В’ячеслав Малець). Однако и первой строки повести было бы достаточно, чтобы донести свою мысль.

Предлагаю автору, профессиональному журналисту и публицисту, перевести с украинского на русский первую строки повести. Сложно? То-то ведь. Не передаётся она лёгкому переводу. А всё потому, что украинский язык - не русский, и если пользоваться его внутренним, певучим голосом, формулируя мысли на нём - то это и будет совершенно особый, особенный украинский язык.

Владение, соприкосновение с ним и делает человека богатым. Представьте, сколько из тех, кто не имеет иного знания языка, кроме, скажем, русского, теряют от невозможности насладиться этим прекрасным течением языка, обрамляющим благородную мысль.

Теперь же я предложу, уже в качестве полемического приёма, автору его статьи перевести любую из своих фраз, или предложений, написанных на "украинском". И - о чудо - произойдёт неожиданное: фразы не только переведутся на русский язык, но и естественно обогатятся русским текстом, обретут очертания досказанности мысли, внятности изложения.

Всё потому, на мой взгляд, что при попытке "обратиться к украиноязычным", автор делает вполне механическую работу по переводу русскоязычной мысли, русского синтаксиса - на язык изложения русского синтаксиса украиноязычными словами.

Он в этом не так одинок. 80-85% т.н. "украинской" речи в эфире (в т.ч. интернет) - это такой самоназванный украинский язык, ничего общего не имеющий с культурными родниками украинской речи, украиноязычного мышления, помимо - опыта советской и постсоветской школы с её культом окультуренного украинского языка!

Этот парадокс, в общем-то, подлежит изучению. Нам же важно понять, что никакие попытки "украинизации" языка действитенльно не вникают, структурно не проникают в область синтаксического смыслоформирования. Который у 80-85% жителей остаётся таким. Не смотря на все уродующие проявления языковой примитивизации, культа насильственного самоперевода, не касающихся, собственно, более глубинных констрактов, нежели лексема. Которая глубинно, синтаксически возникает из стихии русскоязычного мышления - а после просто "публично самопереводится" в достаточно отвратительный языковой эрзац.

Этот момент крайне важен. И умная русскоязычная мысль, на мой взгляд, сделает больше даже для читающего по-украински (есть такие?), чем насильственный "google-translate" одиночки, в этом выряживании рождающий чудовищные порождения такой неестественности, как слово ""позорыщный"". По-русски автор, очевидно, можно надеяться, в своём лексиконе нашёл бы более подходящее слово, или во всяком случае составил бы новое с куда большим и осознаваемым вкусом.

- 5 +
Василий Владимирович
14 Декабря 2019, Василий Владимирович

Мой родной язык - украинский, но пишу комментарии на русском, хотя бы потому, что его понимали и сейчас понимают большинство жителей всех 15-ти республик бывшего Советского Союза, многие из бывшего содружества социалистических стран. Статья уважаемого автора написана на украинском языке, возможно она больше обращена к т.н. «щирим українцям». Но вот, думаю, что я не ошибаюсь, они то как раз и ее не поймут по причине душевной хвори, диагноз которой – украинский национализм. Болезнь многих из этой публики настолько запущена, что их можно уже безошибочно называть национал-фашистами. И беда будет, если подобные особи захватять власть, как это случилось в свое время, например, с Германией. Т.н. языковый омбудсмен монахова, похоже , тоже заражена этой болезнью и можна только догадываться, сколько она искалечила молодых душ, будучи завкафедрой журналистики. Согласиться на роль языкового полицая – это о чем то говорит. Будем надеяться, что мы не станем свидетелями, когда эти искалеченные отблагодарят ее тем же.

- 16 +
Валерий
14 Декабря 2019, Валерий

Согласен с автором на все сто . Только вот есть одна явная неувязочка , которую не замечает , к сожалению , Ю. Скиба . А откуда появилась эта самая омбудсмен ( омбудсвумен?) ,доктор филологических наук, завкафедрой Татьяна Монахова , бросившаяся защищать " мову " ? Ведь её никто не избирал , она не выигрывала никакого тендера ( как вам нравится это украинское слово ? ) не сама нахальным образом заняла этот пост - её НАЗНАЧИЛИ люди из команды Зеленского , которые из-за противоречий с Венецианской комиссией должны особо внимательно подходить
к назначениям . А по факту плевать они хотели на комиссию , на общественное мнение ,
у них на вооружении пресловутые двойные стандарты и это очень печально . Зеленский
привёл команду необузданных лицемеров . И ещё одно небольшое замечание о
лингвистике: не языков ,которые формировались бы без заимствований , не исключение
и украинский . Некоторые слова из перечисленных слов я знаю ещё с советских времён :
мапа , порцеляна , гелiкоптер, наразi . Языковые нормы весьма неоднозначны и допускать к этим проблемам национально озабоченных филологов очень неосторожно .

- 15 +
Авторские колонки

Блоги

Ошибка